Чому потерпіли поразку прожекти Майкла?
Dec. 28th, 2016 05:46 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bytebuster463ЧОМУ ПОТЕРПІЛИ ПОРАЗКУ ПРОЖЕКТИ МАЙКЛА
Курс зарубіжної літератури в нас вів цибатий доцент Житєньов. Той курс охоплював усе ХІХ століття - золотий вік світової літератури. Житєньов мав довгі ноги, взуття 46 розміру, мав звичку за кафедрою класти ногу на ногу, від чого його коліно стирчало вгору, як американська балістична ракета "Першинг". А ще він любив задавати студентам неприємні питання. Наприклад, як звали собачку в романі Мопассана (Золя, Драйзера, Сенкевича,...) Таким чином він не лишав шансів студентам, які "вивчали" літературу за стислими переказами.
До екзамену було 200 (двісті) питань. Проза, поезія, драма... Як ми, студенти, готувалися, здогадуєтесь. Наприклад, епопея Голсуорсі "Сага про Форсайтів" - одне питання і поезія Артюра Рембо - також одне. Тому Рембо "знали" усі, а "Сагу" читав навряд хто. За дефіцитом часу на підготовку, не говорячи вже про якийсь інтерес...
Зрозуміло, що не читав "Сагу" й ваш покірний слуга. Шанс отримати це питання на екзамені становив 0,5%, і навіть для гуманітарія зрозуміло, що це наближається до нуля. Правда, є ще закон підлоти (закон бутерброда, закон Мерфі), але юнацький оптимізм бачив той закон у собачій дупі...
І ось я, сповнений оптимізму, надій на чудові канікули, заходжу до аудиторії складати іспит із зарубіжної літератури ХІХ століття. Яскраве червневе сонце відбивається від сусіднього червоного брандмаурера, а у відчинене вікно зазирають і весело цвірінчать горобці... Життя чудове, і зараз я розкладу цього песиміста Рембо по поличках з точки зору соціалістичного реалізму... Я сміливо беру білет (ніколи не тягнув із цим, справедливо вважаючи, що будь-яке затягування шкідливе з усіх точок зору), і... стовпенію. Другим питанням стоїть триклятущий Джон Голсворсі з його не поперед ночі згадуваною сагою, про яку знаю лише те, що це скандинавська дума... Тут я прошу читача зробити невелику паузу для філософських роздумів.
Я сідаю на ослячу лаву під поминальні пісні горобців. Життя дало тріщину... Сьогодні пополудні мої друзі будуть весело обговорювати за вистражданими кухлями пива в барі "Вітерець" перипетії екзамену, а я матиму "хвоста" і не матиму стипендії...
Але радянські студенти не здаються. "Шпору" мені передали, а язик - ось він. Тому після першого питання, майстерно розправившись з песимістом Рембо, я переходжу до другого. Я заходжу здалеку - від мамонтів і слонів. Переходжу до стародавніх греків, які не створювали саги, але придумали трагедії і комедії... На п`ятій хвилині відповіді я плавно переходжу до ХІХ століття і англійської літератури. Втім, я не дуже впевнений, що Голсворсі англійський письменник, мо`, чорт його зна, шотландський? Тому я завбачливо називаю його британським великим письменником, і чешу вуха про життя і творчість. Аж потім скоромовкою лепечу про "Сагу" (епопея з життя британської імперії, не помиляюсь?). Виходить не дуже переконливо, але я навіть харківських благбазівських циганок затикав за пояс... Одне непокоїло... Наш доцент спокійно й розсіяно (слава тобі, Боже!) слухав (чи не слухав?) мене, дивлячись на горобців у вікні і вертляючи на пальці зв`язку ключів. Нарешті він прийшов до тями.
- Чудово, - сказав він. - Я бачу, ви один з небагатьох, які осилили роман Джона Голсуорсі "Сага про Форсайтів"... (я ніяково зашарівся: "та ну що ви, та я так"...) - А от скажіть мені...
Серце моє впало нижче першого поверху універу. Воно калатало десь там, у глибинах підвалів, де знаходилась військова кафедра. Зараз цей цибатий доцентюга спитає, як завли собачку Форсайтів - і що я скажу?
-А скажіть мені, - знущався з мене катюга Житєньов, - ЧОМУ ЗАЗНАЮТЬ ПОРАЗКИ ПРОЖЕКТИ МАЙКЛА?
Хто такий, чорт забирай, той Майкл? Якого чорта він припхався? Що за прожекти він вигадав своєю дурною англосаксонською джентельменською головою? Словом, той Майкл натерпівся від мене... Але відповідати треба. Студент (радянський студент) вмирає разом з надією, і аж ніяк не раніше. Я скорчив розумне обличчя. Зобразив гру думки і сперечання самого із собою. Той Майкл зі своїми бацаними прожектами смоктав у мене далеко не пиво. Але, тварюко, які ж прожекти прийшли до твоєї дурної дупи, тварюко ти, Майкл, а не нормальний лондонський денді! Ні, ти не нормальний наш Микола чи Михайло, ти клятий саксонський Майкл, фак йор мазер і усю рідню.
Звичайно, я знайшов відповідь. Я скорчив на обличчі сумнів і тихо відповів:
- Меня здається, що прожекти Майкла зазнали поразки тому, що вони були НЕЗДІЙСНЕННИМИ.
-Правильно! - зрадів доцент. - У ті часи...
-В часи первісного накопичення капіталу, - додав я на підсвідомо точну фразу...
- Так, так, у часи первісного накопичення капіталу... - радісно вихопився любитель павловських цуциків.
- А Маркс писав... - додав я вже навмання.
О, Маркс! А тут Майкл... Чи читав Майкл Маркса? Ха! - яке безглуздя! Чи міг пихатий англосакс Майкл читати Маркса? Тому його прожекти... - до речі, які прожекти? - Та Майкла ж! - Ах, Майкла! - Майкла, такла макан! А ви думали, чиї? - Інакше кажучи, вони суперечили діалектичному матеріалізмові, марксизмові, науковому комунізмові, детермінізмові і були не-здій-снен-ними!!!
Ми так захопилися, що я мало не втратив обережність. Начебто я прочитав оту "Сагу про Форсайтів" від шкаралупи до шкаралупи. Насправді я мав про неї дуже приблизне уявлення. Усі інші, хто готувалися відповідати, дивилися на нас із щирим здивуванням, забувши про "шпори".
Нарешті доцент старанно вивів у моїй заліковці пятірку і на прощання сказав, що ніколи ще не бачив такого сумлінного студента.
За дверима мене зустріли перелякані ті, хто чекав на свою чергу.
-Ну??? - видихнули вони разом.
- П`ять! - видихнув я у відповідь.
- Як? - здивувались вони.
- Отак, - сказав я. І додав:
- А ви знаєте, чому зазнали поразки прожекти Майлка?
- А хто це такий? - спитала моя співкурсниця.
- Читати класиків треба! -сказав я, піднявши вгору палець, і попрямував до "Вітерця", бо мав на те повне право.
До речі, більше ніколи я не відкривав роман Джона Голсворсі "Сага про Форсайтів" і не знаю, скільки там томів. Три? Чотири? Щоправда, й до того я його не відкривав. Але Майкла знаю. Гарний хлопець був, якісь прожекти мав...
Оригінал публікації — на Дрімі. Підписуйтеся, бо ЖЖ може опинитися закритим у будь-який момент.
Курс зарубіжної літератури в нас вів цибатий доцент Житєньов. Той курс охоплював усе ХІХ століття - золотий вік світової літератури. Житєньов мав довгі ноги, взуття 46 розміру, мав звичку за кафедрою класти ногу на ногу, від чого його коліно стирчало вгору, як американська балістична ракета "Першинг". А ще він любив задавати студентам неприємні питання. Наприклад, як звали собачку в романі Мопассана (Золя, Драйзера, Сенкевича,...) Таким чином він не лишав шансів студентам, які "вивчали" літературу за стислими переказами.
До екзамену було 200 (двісті) питань. Проза, поезія, драма... Як ми, студенти, готувалися, здогадуєтесь. Наприклад, епопея Голсуорсі "Сага про Форсайтів" - одне питання і поезія Артюра Рембо - також одне. Тому Рембо "знали" усі, а "Сагу" читав навряд хто. За дефіцитом часу на підготовку, не говорячи вже про якийсь інтерес...
Зрозуміло, що не читав "Сагу" й ваш покірний слуга. Шанс отримати це питання на екзамені становив 0,5%, і навіть для гуманітарія зрозуміло, що це наближається до нуля. Правда, є ще закон підлоти (закон бутерброда, закон Мерфі), але юнацький оптимізм бачив той закон у собачій дупі...
І ось я, сповнений оптимізму, надій на чудові канікули, заходжу до аудиторії складати іспит із зарубіжної літератури ХІХ століття. Яскраве червневе сонце відбивається від сусіднього червоного брандмаурера, а у відчинене вікно зазирають і весело цвірінчать горобці... Життя чудове, і зараз я розкладу цього песиміста Рембо по поличках з точки зору соціалістичного реалізму... Я сміливо беру білет (ніколи не тягнув із цим, справедливо вважаючи, що будь-яке затягування шкідливе з усіх точок зору), і... стовпенію. Другим питанням стоїть триклятущий Джон Голсворсі з його не поперед ночі згадуваною сагою, про яку знаю лише те, що це скандинавська дума... Тут я прошу читача зробити невелику паузу для філософських роздумів.
Я сідаю на ослячу лаву під поминальні пісні горобців. Життя дало тріщину... Сьогодні пополудні мої друзі будуть весело обговорювати за вистражданими кухлями пива в барі "Вітерець" перипетії екзамену, а я матиму "хвоста" і не матиму стипендії...
Але радянські студенти не здаються. "Шпору" мені передали, а язик - ось він. Тому після першого питання, майстерно розправившись з песимістом Рембо, я переходжу до другого. Я заходжу здалеку - від мамонтів і слонів. Переходжу до стародавніх греків, які не створювали саги, але придумали трагедії і комедії... На п`ятій хвилині відповіді я плавно переходжу до ХІХ століття і англійської літератури. Втім, я не дуже впевнений, що Голсворсі англійський письменник, мо`, чорт його зна, шотландський? Тому я завбачливо називаю його британським великим письменником, і чешу вуха про життя і творчість. Аж потім скоромовкою лепечу про "Сагу" (епопея з життя британської імперії, не помиляюсь?). Виходить не дуже переконливо, але я навіть харківських благбазівських циганок затикав за пояс... Одне непокоїло... Наш доцент спокійно й розсіяно (слава тобі, Боже!) слухав (чи не слухав?) мене, дивлячись на горобців у вікні і вертляючи на пальці зв`язку ключів. Нарешті він прийшов до тями.
- Чудово, - сказав він. - Я бачу, ви один з небагатьох, які осилили роман Джона Голсуорсі "Сага про Форсайтів"... (я ніяково зашарівся: "та ну що ви, та я так"...) - А от скажіть мені...
Серце моє впало нижче першого поверху універу. Воно калатало десь там, у глибинах підвалів, де знаходилась військова кафедра. Зараз цей цибатий доцентюга спитає, як завли собачку Форсайтів - і що я скажу?
-А скажіть мені, - знущався з мене катюга Житєньов, - ЧОМУ ЗАЗНАЮТЬ ПОРАЗКИ ПРОЖЕКТИ МАЙКЛА?
Хто такий, чорт забирай, той Майкл? Якого чорта він припхався? Що за прожекти він вигадав своєю дурною англосаксонською джентельменською головою? Словом, той Майкл натерпівся від мене... Але відповідати треба. Студент (радянський студент) вмирає разом з надією, і аж ніяк не раніше. Я скорчив розумне обличчя. Зобразив гру думки і сперечання самого із собою. Той Майкл зі своїми бацаними прожектами смоктав у мене далеко не пиво. Але, тварюко, які ж прожекти прийшли до твоєї дурної дупи, тварюко ти, Майкл, а не нормальний лондонський денді! Ні, ти не нормальний наш Микола чи Михайло, ти клятий саксонський Майкл, фак йор мазер і усю рідню.
Звичайно, я знайшов відповідь. Я скорчив на обличчі сумнів і тихо відповів:
- Меня здається, що прожекти Майкла зазнали поразки тому, що вони були НЕЗДІЙСНЕННИМИ.
-Правильно! - зрадів доцент. - У ті часи...
-В часи первісного накопичення капіталу, - додав я на підсвідомо точну фразу...
- Так, так, у часи первісного накопичення капіталу... - радісно вихопився любитель павловських цуциків.
- А Маркс писав... - додав я вже навмання.
О, Маркс! А тут Майкл... Чи читав Майкл Маркса? Ха! - яке безглуздя! Чи міг пихатий англосакс Майкл читати Маркса? Тому його прожекти... - до речі, які прожекти? - Та Майкла ж! - Ах, Майкла! - Майкла, такла макан! А ви думали, чиї? - Інакше кажучи, вони суперечили діалектичному матеріалізмові, марксизмові, науковому комунізмові, детермінізмові і були не-здій-снен-ними!!!
Ми так захопилися, що я мало не втратив обережність. Начебто я прочитав оту "Сагу про Форсайтів" від шкаралупи до шкаралупи. Насправді я мав про неї дуже приблизне уявлення. Усі інші, хто готувалися відповідати, дивилися на нас із щирим здивуванням, забувши про "шпори".
Нарешті доцент старанно вивів у моїй заліковці пятірку і на прощання сказав, що ніколи ще не бачив такого сумлінного студента.
За дверима мене зустріли перелякані ті, хто чекав на свою чергу.
-Ну??? - видихнули вони разом.
- П`ять! - видихнув я у відповідь.
- Як? - здивувались вони.
- Отак, - сказав я. І додав:
- А ви знаєте, чому зазнали поразки прожекти Майлка?
- А хто це такий? - спитала моя співкурсниця.
- Читати класиків треба! -сказав я, піднявши вгору палець, і попрямував до "Вітерця", бо мав на те повне право.
До речі, більше ніколи я не відкривав роман Джона Голсворсі "Сага про Форсайтів" і не знаю, скільки там томів. Три? Чотири? Щоправда, й до того я його не відкривав. Але Майкла знаю. Гарний хлопець був, якісь прожекти мав...
Оригінал публікації — на Дрімі. Підписуйтеся, бо ЖЖ може опинитися закритим у будь-який момент.
