УНГЕЦІФЕР. ПЕРЕВТІЛЕННЯ
Традиційно на початку травня пишуть і публікують багато історичних чи політичних коментарів. Моя замітка в певному сенсі є також історичною.

Усі знають новелу Кафки "Перевтілення". В перекладі Євгена Поповича вона починається так:

«Прокинувшись одного ранку після неспокійного сну, Ґреґор Замза виявив, що перетворився на страшну комаху»

Американо-український історик і філолог Йоханан Петровський-Штерн у лекції «Кафка і Кабала» звернув увагу на неточність перекладу. В оригіналі створіння, на яке перетворився герой, названо «Ungeziefer» («унгеціфер»).

Це слово походить від старонімецького архаїзму "ungezibere" –істота, не гідна поклоніння, нечиста тварина. А найближчим відповідником у сучасній мові є не «комаха» чи «жук», а «хробак», «шкідник», "паразит". Саме слово Ungeziefer вживав засновник німецького протестантства Мартін Лютер у своїх антисемітських творах як глибоко образливе на адресу євреїв.

З урахуванням цього нюансу «Перевтілення», написане, нагадаю, 1912 року, постає як безжально точне пророцтво. Адже після того, що скоїлося з Ґреґором, його родину бойкотують їхні кватиранти. Ставлення родичів теж стає дедалі гіршим: бідолаху б’ють, калічать, морять голодом, він заживо загниває та зрештою помирає від виснаження у кімнаті, перетвореній на в’язницю; тліну позбуваються наче від звичайного сміття. В останніх рядках Ґреґорова сестра тішиться своїм красивим здоровим (так і хочеться додати: "расово чистим") тілом. Сюжет Винищення передбачений тут навіть у таких деталях.

Ба більше. У 1932-1945 рр. слово Ungeziefer набуло зловісного відродження, оскільки вживалося нацистською пропагандою проти євреїв саме в тому значенні, в якому його застосовував Лютер.
Як зробити метафору по-справжньому моторошною? Буквалізувати її, накласти, як прокляття, на конкретне живе тіло. Видові ознаки істоти, про яку йдеться в першому рядку новели, зумисно розмиті. Герой, таким чином, є не просто комахою, а чимось комахоподібним, він – квінтесенція «комашиності» як чогось найогиднішого, він – Унгеціфер. Батьки й сестра бачать у Ґреґорові не якогось там жука, а зразкового Іншого й реагують так, що кров холоне в жилах: випалюють довкола нього смертельну смугу відчуження.

Тож перетворюється тут не Ґреґор, який навіть у потворному тілі залишається людиною. Перетворюються усі довкола нього. Його родина, колеги, фактично – весь його світ.

Одне слово. Один великий текст. Жахаюче перевтілення.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»